Постанова ВАСУ від 12.12.2014 року

Друк

Пошук

306

Переглядів

КОМЕНТАР від ресурсу "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий адміністративний суд україни ( ВАСУ )

Історія справи

Державний герб України

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" грудня 2014 р. м. Київ К/9991/19345/11

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддівТракало В.В., Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., розглянувши в порядку письмового провадження касаційні скарги Міністерства фінансів України, ОСОБА_4, Державної судової адміністрації України на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року у справі за позовом ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа Державне казначейство України про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,

в с т а н о в и л а :

У квітні 2010 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом до відповідачів. Просила визнати незаконною бездіяльність та зобов'язати провести перерахунок та виплату недоплачених сум заробітної плати, відпускних, інших виплат, що підлягають виплаті, виходячи з посадового окладу, додаткового посадового окладу за період з 3 грудня 2007 року, з врахуванням фактично отриманих сум.

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року, позов задоволено частково. Зобов'язано Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити нарахування та за рахунок додатково отриманого з Державного бюджету України фінансування виплатити судді Торезського міського суду Донецької області ОСОБА_4 суму недоплаченої заробітної плати з розрахунку 7,5 мінімальних заробітних плат, з врахуванням фактично здійснених виплат та з утриманням податків та інших обов'язкових платежів, за період з 19 серпня 2009 року по 14 грудня 2010 року. В решті позову відмовлено.

У касаційні скарзі ОСОБА_4, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

У своїх касаційних скаргах Міністерство фінансів України та Державна судова адміністрація України, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просять скасувати вказані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційних скарг, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга ОСОБА_4 задоволенню не підлягає, а касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України підлягають задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 з 24 грудня 2001 року працювала на посаді судді Сніжнянського міського суду Донецької області, а згідно Указу Президента України від 18 квітня 2004 року № 401/2004 була призначена на посаду судді Торезького міського суду Донецької області. Її заробітна плата обчислювалася виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. встановленої станом на 21 грудня 2005 року, без урахування підвищення мінімальної заробітної плати на підставі законів України про Державний бюджет України на 2007-2010 роки.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, виходив з того, що оскільки постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року, визнано незаконними постанови Кабінету Міністрів України "Про питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" від 21 грудня 2005 року № 1243 в частині встановлення розміру посадового окладу суддям; пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" від 31 грудня 2005 року № 1310 та пункт 4-1 постанови Кабінету Міністрів України "Про оплату праці та щомісячне грошове утримання суддів" від 3 вересня 2005 року № 865, то обчислення заробітної плати із розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. є неправомірним.

Проте погодитися з такими висновками судів попередніх інстанції не можна з таких підстав.

Згідно ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Всупереч вимог ст. 159 КАС України висновки судів попередніх інстанцій не ґрунтуються на законі.

Статус суддів, відповідно до пункту 14 частини першої статті 92 Конституції України, визначається виключно законами України.

Незалежність та недоторканність суддів на час виникнення спірних правовідносин гарантувалась нормами Закону України "Про статус суддів".

Згідно статті 44 вказаного Закону заробітна плата судді, як складова його матеріального і соціально-побутового забезпечення, є елементом статусу судді. Вона складалась з посадового окладу, премій, доплат за кваліфікаційні класи, надбавок за вислугу років та інших надбавок. Розміри посадових окладів суддів встановлюються у відсотковому відношенні до посадового окладу Голови Верховного Суду України і не можуть бути меншими від 50 відсотків його окладу. У свою чергу посадовий оклад судді не може бути меншим від 80 відсотків посадового окладу голови суду, в якому працює суддя.

У такий спосіб законодавець диференційовано вирішив питання про оплату праці суддів, які здійснюють правосуддя, та суддів, які виконують ще й обов'язки на адміністративних посадах, з тим, щоб досягти справедливого співвідношення в оплаті праці в залежності від обсягу виконуваної роботи.

Іншого законодавчого акту з питань оплати праці суддів немає.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з державного бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

На виконання вказаного Закону 30 червня 2005 року та 3 вересня 2005 року Кабінет Міністрів України прийняв постанови № 514 "Про оплату праці Голови, першого заступника Голови та заступника Голови Верховного Суду України", згідно з абзацом другим пункту 1 якої посадовий оклад Голови Верховного Суду України з 1 червня 2005 року становив 15 розмірів мінімальної заробітної плати, та № 865 "Про оплату праці суддів", якою затверджена Схема посадових окладів голови та заступника голови судової палати, голови Військової судової колегії, секретаря Пленуму та суддів Верховного Суду України, керівників та суддів вищих спеціалізованих судів, апеляційного суду України, апеляційних та місцевих судів згідно з додатками 1-6, які розраховано, виходячи з кратності до мінімальної заробітної плати.

Постанова Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 повинна була набрати чинності з 1 січня 2006 року. Однак, до набрання чинності вказаною постановою Кабінету Міністрів України від 21 грудня 2005 року № 1243 "Питання оплати праці вищих посадових осіб України, окремих керівних працівників органів державної влади і органів місцевого самоврядування та суддів" було зафіксовано розрахункову величину для обчислення посадових окладів працівників певних установ, що фінансуються з бюджету, у тому числі й суддів, у розмірі встановленої мінімальної заробітної плати - 332 грн.

Іншою постановою від 31 грудня 2005 року № 1310 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865" внесені зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865, зокрема, постанову доповнено пунктом 4-1, згідно з яким також встановлено, що розміри посадових окладів, передбачені постановою від 3 вересня 2005 року № 865, встановлюються виходячи з розміру мінімальної заробітної плати 332 грн. і в подальшому при підвищенні мінімальної заробітної плати їх перерахунок не проводиться. Такі зміни були внесені до постанови від 3 вересня 2005 року № 865 до набрання нею чинності.

При обчисленні посадового окладу в якості сталої (розрахункової) величини Кабінет Міністрів України використав встановлений з 1 вересня 2005 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" розмір мінімальної заробітної плати 332 грн., що виключало можливість її збільшення у випадку підвищення розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи, що встановлення сталої (розрахункової) величини для обчислення розмірів посадових окладів суддів та внесення відповідних доповнень до постанови Кабінету Міністрів України від 3 вересня 2005 року № 865 відбулося до моменту набрання нею чинності, ця постанова у редакції до внесення доповнень згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 31 грудня 2005 року № 1310 не була введена в дію, зазначені нормативні акти не суперечать вимогам Закону України "Про статус суддів", а тому суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_4

Крім того, постановою Вищого адміністративного суду України від 13 квітня 2011 року постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 травня 2008 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 19 серпня 2009 року скасовано, у задоволенні позову про визнання незаконними та скасування зазначених постанов Кабінету Міністрів України відмовлено. При цьому касаційним судом зазначено, що оскаржувані постанови не звужують існуючі гарантії незалежності суддів. Постанови Кабінету Міністрів України, що є предметом оскарження, не суперечать Закону України "Про статус суддів", прийняті в межах повноважень Кабінету Міністрів України.

У зв'язку з викладеним позовні вимоги ОСОБА_4 із заявлених нею підстав задоволенню не підлягають.

Відповідно до положень частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Статтею 229 цього Кодексу встановлено, що суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

За таких обставин, коли суди повно і правильно встановили обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4

Керуючись статтями 220, 222, 223, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення

Касаційні скарги Міністерства фінансів України та Державної судової адміністрації України задовольнити.

Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 14 грудня 2010 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 23 лютого 2011 року скасувати, ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_4 до Державної судової адміністрації України, Міністерства фінансів України, Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, третя особа Державне казначейство України про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії відмовити.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: В.В. Тракало Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк

Популярні новини